Пшениця була, є і буде головною виробничою культурою у світі. Разом з тим, вона найбільш вивчена і відпрацьована в генетичному та селекційному плані. До початку широкомасштабних фундаментальних досліджень і проведення селекційних робіт, виробництво використовувало озиму пшеницю у формі екологічних популяцій, які в процесі вирощування намагалися різними способами поліпшити за продуктивністю та якістю.
Перше покоління селекційних сортів масово з’явилося на початку 20-го століття в результаті індивідуального добору з популяцій озимої пшениці. Незважаючи на те, що вони належать до різних екологічних груп, сорти першого покоління, без винятку, мали головну характеристику: вони несли цілий букет позитивних господарських ознак і водночас цілий набір недоліків. Сортам першого покоління вдалося цілеспрямовано привести в рух продуктивність, якість та інші цінні й негативні ознаки. Яскравими представниками сортів першого покоління були: Гостіанум 237 – 1913 року, Кооператорка 194 – 1913 року, Лютесценс 329 – 1913 року, Українка 246 – 1915 року, Ферругінеум 1239 – 1918 року.
Друге покоління селекційних сортів озимої пшениці було регламентоване недоліками першого. Перед селекціонерами стояло завдання зібрати воєдино всі найкращі якості без недоліків, що виявилося винятково складним завданням. Якщо сорти першого покоління були результатом індивідуального добору, то сорти другого покоління – продукт гібридизації та тривалого, кропіткого індивідуального відбору. Сорти другого покоління не тільки підвищили продуктивність і якість озимої пшениці, а й знизили виробничі ризики цієї культури, підвищивши зимостійкість, посухостійкість та інші господарсько цінні ознаки. Найкращими зразками сортів другого покоління є: Одеська 3 – 1938 року, Одеська 16 – 1943 року, Білоцерківська 198 – 1950 року, Миронівська 264 – 1960 року.
Сорти третього покоління – представники зеленої революції у виробництві озимої пшениці. Бурхливий розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства в середині 20-го століття та розвиток технологій вирощування сільськогосподарських культур ставили перед селекціонерами нові вимоги. Виробництво чекало від селекціонерів зеленої революції. Врожаї 20–30 ц/га вже нікого не влаштовували. Генофонд озимої пшениці, зібраний і напрацьований за 50 років селекційної роботи, не міг забезпечити виконання поставлених завдань шляхом гібридизації – були потрібні інноваційні підходи та проривні технології. Селекціонери звернули увагу на переваги ярої пшениці, і в 1959 році виробництво отримало перший сорт третього покоління – Безоста 1. Озима пшениця Безоста 1 подвоїла врожай, революція в селекції відбулася, проте цей сорт виявився слабозимостійким. У цей час відбувся ще масштабніший і загадковіший проєкт створення сорту Миронівська 808 – 1962 рік. Тільки Миронівська 808 та створення наступних сортів третього покоління дозволило надійно закріпити успіх у виробництві. Найкращими сортами третього покоління стали: Безоста 1 (1959), Миронівська 808 (1962), Одеська 51 (1969), Кавказ (1971), Прибой (1973), Іллічівка (1974) та Поліська 70 (1974). Високорослі сорти третього покоління вже 57 років на полях країни. Пройшло кілька сортозмін цього покоління, і на сьогодні вони затребувані виробництвом. Найкращими сортами третього покоління у виробництві сьогодні є космополіти: Донецька 48, Одеська 267 та Поліська 90.
Сорти четвертого покоління – це продукт інтенсивних технологій вирощування. Наприкінці 70-х років минулого століття інтенсивні технології, особливо на зрошенні, зажадали від селекціонерів напівкарликових пшениць. Напівкарлики не вилягали при високих дозах добрив, були економічнішими, а головне — дозволили підняти врожайність від 70 до 100 ц/га. Особливо вони були незамінними при вирощуванні по парах та зрошенні. Найкращими першими напівкарликовими сортами були: Одеська напівкарликова (1980), Одеська 75 (1982), Одеська 132 (1994), Одеська 162 (1995), Струмок (1997). На сьогодні сорти четвертого покоління займають основну виробничу площу посіву озимої пшениці в Україні. Останнім часом нові інтенсивні сорти за висотою стебла підросли до 85 см через більш жорсткі кліматичні умови, і цей процес триває. Фактично, у степовій зоні вирощування йде стирання відмінностей між сортами третього та четвертого покоління. Вони єдині у своїй проміжній фізіології. Схрещуючи озиму з ярою пшеницею, селекціонери отримали змішану фізіологію. Домінування озимих форм дає більш зимостійкі сорти з тривалим періодом яровизації, але менш продуктивні. Домінування ярих форм дає більш урожайні та якісні сорти, але слабозимостійкі. Подолати це протиріччя покликані сорти п’ятого покоління. Пів століття не вдавалося зрушити цю проблему з мертвої точки.
І тільки у 2007 році у фермерському господарстві «Бор» «випадково» з’явився перший сорт п’ятого покоління – Шестопалівка. Його особливість у тому, що в осінньо-зимовий період він є жорстко озимим, а у весняно-літній період – умовно ярим сортом. На відміну від сортів третього та четвертого покоління, подвійна фізіологія сортів п’ятого покоління не змішана, а регулюється фотоперіодизмом. Це дозволило отримати пшеницю не тільки скоростиглу, високопродуктивну з якісним зерном та підвищеною виробничою надійністю, а й передбачувану в непередбачуваних кліматичних умовах. Станом на 2016 рік у ФГ «Бор» створено повну технологічну лінійку сортів п’ятого покоління.
Інтенсивну технологію представляють сорти: Сталева, Озерна, Чугунка, Шиловка.
Універсальну технологію представляють сорти: Шестопалівка, Шпалівка, Шестизерна, Магнітка.
Залишкову технологію представляє сорт Магістраль.
Якими будуть пшениці шостого та наступних поколінь — це велике питання. Кліматичні умови сьогодні настільки непередбачувані, що доводиться бути готовим до будь-яких «сюрпризів».
